А ідеальним житлом для мене був би будиночок в передмісті. Щоб поруч була якась водойма, чи гарненький лісок. Будиночок мав кілька поверхів, а драбинка, щоб піднятись на другий поверх, знаходилась в будинку. На першому поверсі була б невеличка бібліотека і камін, великий камін, біля якого хотілось би проводити вечори.

В будинку була б  невеличка кухня, на якій би я готувала кулінарні шедеври, пекла печивко, заварювала ароматний чай або варила б смачненьку каву в джезві.

 А на другому поверсі було б велике вікно з таким широким підвіконням, на якому б було гарно примоститись в дощовий день чи грозову ніч, загорнувшись в теплу ковдру і пити смачний чай з улюбленого горнятка. А в дворику, був би будиночок на дереві і великий фруктовий сад. В саду була б велика гойдалка, на якій можна було б вміститись з гарною книжечкою, чи провести час з коханим.

В сніжну пору  ми прикрашали б будиночок святковими гірляндами, ліпили б сніговичків і грали б в сніжки, як маленькі діти. По вечорам я б пила каву і писала б новий бестселер, обіймала коханого, і ми б мріяли б з ним про щасливе майбутнє і майбутніх дітей.  А згодом слухали б веселий дзвін дитячого сміху, сміху наших дітей. Разом би писали листа діду Морозу. Біля каміну чоловік би розказував цікаві історії, я б читала дітям казки.

Влітку разом ходили б на пікніки,  їздили б на рибалку, бігали б в ліс за підсніжниками і грибами.

Певно це було б найкраще місце на землі!

Ось і зараз, бачу чистий аркуш і боюсь його зіпсувати моїми, зовсім не ідеальними думками..

Та треба вже починати ламати стіни сумнівів, перестрибнути через той паркан страху, бо так ніколи не побачу свободи, ніколи не відчую щастя.

Що ж, привітики. Певно, тут я буду залишати свої думки, поки вони не загубились в тій купі речей в моїй голові.